Шановні друзі та колеги!

Під одним з моїх останніх дописів, де йшлося про необхідність створення Комунікаційної стратегії перших повоєнних виборів, моя добра колега Inna Semenets-Orlova висловила думку, що до завершення війни нема що говорити про вибори.
Розумію її занепокоєння, повʼязане із ризиком розколу українського суспільства через політичні чвари напередодні виборів та відволікання уваги від підтримки ЗСУ.
Вважаю таку позицію абсолютно обґрунтованою і актуальною!
Але лише в контексті загальносуспілного діалогу.

Що ж стосується моєї професійної діяльності як члена ЦВК, то переконаний: люди повинні знати чим займається ЦВК у міжвиборчий період, особливо підчас війни.
На відміну від діяльності Верховної Ради, КМУ та інших публічних інституцій такої інформації в медіапросторі не багато.

В демократичній країні будь-який суспільний орган повинен інформувати громадян про свої плани, рішення та дії.
Звичайно профільний інформаційний департамент ЦВК регулярно розміщує на інтернет-ресурсах докладні звіти про нашу діяльність. Відео засідань викладається для загального доступу. Та й на інформаційні запити ми намагаємося відповідати максимально вичерпно.
Але, як показала практика, цього не достатньо.

Питання до ЦВК залишаються і саме виходячи з цієї потреби я, як член ЦВК, в межах своїх можливостей та через доступні для мене канали, відповідаю на запитання та висловлюю свою думку з приводу нашої роботи.
А як публічна особа, навіть, вважаю це своїм етичним обовʼязком!

Інні дякую за коментар, а всіх інших запрошую до конструктивних коментарів. Запрошую додаватися в друзі у моїх соціальних мережах.