“Послухай, Боже” (вірш, 1944 рік)

Вірш знайдено у шинелі солдата Олександра Зацепи, що загинув під час Великої Вітчизняної Війни у 1944 році.

Послухай, Боже, ще жодного разу в життя

З Тобою не говорив я, але сьогодні

Я хочу вітати Тебе!

Ти знаєш, з дитинства мені говорили,

Що Тебе немає.

І я, дурень, повірив!

Твоїх я ніколи не бачив творінь….

І ось цієї ночі я дивився

Із кратеру, що вибила граната,

На небо зоряне, що було наді мною

_

І зрозумів раптом, милуючись їх мерехтінням,

Яким жорстоким може бути обман…

Не знаю, Боже, чи даси мені руку,

Але я Тобі скажу, і Ти мене зрозумієш:

Чи не дивно, що серед жахливого аду

Мені раптово відкрився Світ, і я пізнав Тебе.

А окрім цього, мені немає чого сказати…

Ось лише….що я радий, що пізнав Тебе.

О півночі ми призначені до атаки,

Але мені не страшно – Ти на нас

Дивишся…

Сигнал… Ну, що ж, я повинен

відправлятися…

Мені добре з Тобою…

Ще хочу сказати,

Що, як Ти знаєш, битва буде запекла,

І вночі я до Тебе, може,

Постукаю.

І ось, хоча до цієї пори я не був Твоїм

Другом,

Але, здається, я плачу…

Боже мій, Ти бачиш –

Зі мою сталося те, що вночі я прозрів.

Прощавай, мій Бог! І навряд чи я повернусь.

Як дивно… Але тепер я смерті не боюся!