Сьогодні в українських тюрмах знаходиться близько 300 неповнолітніх дітей, більшість яких – це діти з неповних або неблагополучних родин. Вони не бачили й не мали прикладу того, як правильно будувати своє життя. Ці діти не знали і не розуміли, як закінчити навчання, піти на роботу та створити власну родину.

Я, як голова підкомітету з питань реформування пенітенціарної системи вважаю необхідним наголосити на тому, що завдання нашого профільного підкомітету та Міністерства Юстиції – створити систему, що буде не мститися і карати, а допомагатиме та реабілітуватиме. Адже, так само як і у випадку хвороби, потрібно провести необхідні заходи для лікування. У нашому випадку, потрібно лікувати душі молодих людей, що порушили закон.

Сьогодні говорити, що система працює успішно – передчасно. Але крок за кроком ми долаємо цей шлях, змінюючи, насамперед, норми побуту у тюрмах. Це і площа проживання, і умови, забезпечення одягом та взуттям. Не менш вагомим є і те, щоб ті, хто відбуває ув’язнення підтримували соціальні контакти з родинами та знайомими, мали доступ до інформації та новин. А найважливіше для молодих людей – навчання та можливість набуття професії, під час проходження покарання.

Рівень освіти у пенітенціарних закладах нас не задовольняє. У вчителя в пенітенціарному закладі, до звичайних обов’язків додаються ще й специфіка роботи у цій системі та психологічний тиск, а зарплатня залишається низькою. Треба підвищувати фінансування й мотивувати спеціалістів йти на цю роботу, адже саме навчання є однією з гарантій того, що молода людина не повернеться до злочинного способу життя після звільнення.

Я впевнений, що з часом, нам вдасться створити систему, за допомогою якої у дитини, яка потрапила за ґрати, з’явиться бажання стати повноцінним та успішним громадянином України.