Навколо цього продажу сьогодні йде жвава дискусія про “договорняки” та надто занижену вартість, про те, куди будуть направлені кошти, що збудують на цій території і т.д.
Крім того, звучить багато критичних зауважень до влади щодо непрозорості аукціону, відсутністі конкуренції та несправедливої ціни на фоні переможних заяв збоку Фонду держмайна. Деякі мої колеги висловлюють подив – для чого взагалі було прийняте рішення про приватизацію, якщо немає ані програми уряду, ані розуміння стратегії економічного зростання? Мовляв, продали аби продати.
В цьому контексті, я, як правник, дивлюсь на цю ситуацію з правової точки зору. І тут треба наголосити, що, в цілому, приватизація є вимогою українського законодавства. А це відкриває трохи інший вимір цієї ситуації.
Так, нам не подобається, що держава не артикулює програму уряду, що вона не затверджена на засіданні парламенту, як має бути. Адже в результаті ми втрачаємо довіру до державної політики з точки зору її прогнозованості в сфері приватизації. Разом з тим, закон забов’язує проводити приватизацію.
На моє переконання, якщо об’єкт економічного виробництва приносить збитки державі, абсолютно логічним є дати новий імпульс розвитку економіки саме через приватизацію. Оскільки завод “Більшовик” має борги на майже 500 млн грн., щороку в середньому приносить збитку на 20 млн грн., а будівля вже багато років представляє собою руїни, які псують архітектуру міста, державі невигідно мати його у власності. Враховуючи, що на утримання “Більшовика” витрачались кошти платників податків. Тому не дивно, що влада вирішила позбутися цього тягаря. Єдине, що вона мала зробити – це відкрито сказати про проблемні активи. Але це окреме питання стратегії комунікацій.
Повернемося до конкретного випадку – продажу заводу. Які можливості відкриває приватизація “Більшовика”?
Безперечно, це повернення боргу, надходження у бюджет коштів у вигляді податків та зборів, створення нових робочих міст та зрештою привабливий вигляд міста Києва.
Концепція нового власника передбачає створення на цій території сучасного урбаністичного простору з офісними та житловими кварталами.
Нічого поганого у цьому я не бачу. Але враховуючи, що на продажі заводу велика приватизація не завершується, залишається відкритим одвічне питання покращення комунікації представників уряду та Фонду держмайна із громадянами. Щоб не виникала ситуація неспівпадіння суспільних очікувань з реальністю. Адже у держбюджеті на 2021 рік закладено, що дохід від приватизації становитиме 12 млрд грн. Тобто, цьогоріч попереду ще кілька великих приватизаційних кейсів. Сподіваюся, перший урок принесе корисний досвід!
Далі буде.