В Україні культура політичної критики розвинена слабко. Зазвичай, вона забарвлена популізмом та демагогією. Я вже зазначав якось, що політичні лідери мають бути прикладом для людей. Адже вони формують погляди, цінності і поведінку громадян не лише у суспільно-політичному, а й в повсякденному житті.
⠀
Кому часто в роботі доводиться не погоджуватися з іншими, той знає, наскільки треба бути дипломатичним, обережним, аби цю критику людина сприйняла правильно. І тут є головне, я би навіть сказав золоте правило: «Критикувати треба не людину, а його дію, позицію, або підхід»!
⠀
Тим не менш, часто помічаю, як дипломатична межа у розмовах втрачається і співрозмовник вдається до некоректних висловлювань щодо особистості, а не позиції опонента.
На моє переконання, конструктивна критика полягає у тому, щоб не лише говорити як усе погано, а й запропонувати шлях поліпшення ситуації. Тобто, мотивом критики має бути допомога людині, а не бажання вколоти її.
⠀
Тому, аби критика не сприймалася як образа, по-перше, необхідно завжди ставитися з повагою до людини.
Спочатку краще відзначити те позитивне, з чим можна погодитись, а потім висловлювати своє зауваження, задати уточнюючі питання або ж висловити сумнів щодо доцільності дій.
⠀
По-друге, зауваження мають базуватися на раціональних аргументах і конкретних фактах, а не на образливих фразах. Тому краще заздалегідь продумати правильну аргументацію для підтвердження своїх слів.
⠀
І, по-третє, треба бути неупередженим і завжди намагатися витримати паузу, аби об’єктивно оцінити ситуацію. Критика не має стосуватися особистості, а оцінювати конкретні дії. Тоді вона дійсно може стати стимулом для вдосконалення.
⠀
Впевнений, щирий та відкритий зворотній зв’язок лише укріпить взаємовідносини, об’єднає та призведе до необхідного результату.